«Альтернатива» гармонії у філософському способі життя (наукова статья)
 

482 развлечения для ума

аматорский информационный портал

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта
Титульная страница Интересные факты ( музеи и зоопарки мира, путешествия, прошлое, настоящее, будущее) Философия «Альтернатива» гармонії у філософському способі життя (наукова статья)

«Альтернатива» гармонії у філософському способі життя (наукова статья)

Печать
Содержание статьи
«Альтернатива» гармонії у філософському способі життя (наукова статья)
сторінка друга
Сторінка 3
Все страницы

Застаквко к научной статье про альтернативу гармонии - наблюдение из жизни вместо эпиграфа:

Сегодня в маршрутке ехал. Сзади сидит молодая пара.
Она ему: "У меня такой облом писать лекцию по культуре речи"!

 

 

 

«Альтернатива» гармонії у філософському способі життя

наукова статья

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії і політології Харьківської Державної Академії Культури В. В. Лисенкова

мудрость, красота, идеал, совершенство, наукова статья, гармонія

Непідробний інтерес до багатоаспектності мудрості і краси виявлений у працях численних авторів. У дослідженнях Г. Зіммеля, Л. А. Зеленова, М. С. Кагана, М. І. Крюковського, В. А. Косяка, Е. Кречмера, М. Ліфшиця, А. С. Молчанової, Г. Павлова, В. М. Панфьорова, І. Рутгерса, Л. Столович, П. С. Таранова розглянуто статус краси і його співвідношення з дієздатністю інтелекту та мудрості. Але цілеспрямованого, панорамного співвіднесення їх із філософським способом життя не здійснено. Значущість такого ракурсу вивчення проблеми в нас не викликає сумнівів. Актуальність цього об’єктивована суспільною потребою гармонізувати соціум і саму людину в її індивідуальних виявах.
У статті точкою відліку є троїстість ідеалу мудреця в давньогрецькій філософії. Порівняльний аналіз параметрів античного ідеалу і сучасних тенденцій дозволяє виявити хибні цінності, що керують людьми, — «іронічні красоти». Як відомо, досконалість має єдину форму, тоді як видів недосконалості — безліч. Одну з неспівмірностей — соціальну та естетичну полярність мудрості і краси — ми й розглядаємо в статті.
Проблеми людської досконалості цікавили видатних мислителів завжди й усюди. Нам важливо зрозуміти, про що йшлось і в якому контексті [1; 102, 103]. Таку проблематику актуально досліджувати, беручи до уваги спосіб життя людей неординарних, які нестандартно долають диктат політичних, ідеологічних і вузьконаціональних кліше.
Почнемо з розгляду колиски європейської цивілізації — антики. Стародавні греки й римляни сформували зразок людської досконалості з позицій цілісного ставлення до дійсності [3; 314]. Для них ідеал гармонії — мислитель, який втілив тріаду досконалостей: ученого, воїна, атлета. Пізніше цілісність багатогранності, ідеальної синкретичності порушується. Людське тіло й тілесність зводять до рівня сатанинського промислу, стверджуючи, що тільки їх нівелювання веде до інтелектуальних вершин.
Епоха Ренесансу проголошує відродження цілісності образу ідеальної людини, замилування її тілом як досконалим витвором природи й утверджує єдність духовного і тілесного [4; 130]. Потім кардинальне ускладнення матеріально-виробничої, економічної, політичної сфер життя привело до глибокої професіоналізації і врешті — до тотального «професійного кретинізму». Ні про яку цілісно-гармонійну досконалість людини не могло бути й мови навіть стосовно емоційно та інтелектуально найрозвиненіших [4; 67]. Прискорення соціального та психологічного часу, необхідність більше встигати, ущільнювати кожну годину для маси нових справ поклали як жертву на вівтар успіху потребу розвивати тіло, формувати його вправність, привабливість і шарм.
Можливість участі й перемог атлетів — високих інтелектуалів в олімпіадах ХХ та ХХІ століть — кумедний анахронізм. Гармонійні мудрі люди античного світу з їхньою спортивністю фігур, лаконічністю тілесних форм, гучними перемогами в змаганнях відійшли в далеке минуле. Дійсну, наочну єдність духу і тіла, настільки плідно реалізовану й у філософській продуктивності тієї епохи, безповоротно порушено. Краса подібного ідеалу перестала існувати і, здається, втрачена назавжди. Досконала мудрість XXI століття не дозволяє подібного «розпорошення» інтересів, цілковито позбавляє можливості зміцнювати дух перманентними спортивними вправами. У кращому разі фізкультура тією чи іншою мірою приходить на допомогу у відносному підтримуванні здоров’я сучасного інтелектуала-креативника.
Але суспільство продовжує відчувати потребу насолоджуватися спогляданням прекрасного тіла, його граційністю й бездоганністю. Тому об’єктивно сталося радикальне роз’єднання ідеалів мудрої особистості і людини з прекрасним тілом, яке незрівнянно тішить око. Нині зовсім недоречно вести мову про фізичні, спортивні показники тілесності мислителя, філософа, вченого. Їхній спосіб життя не передбачає жодної можливості ретельно й наполегливо працювати над гармонізацією власного тіла, удосконалювати свою тілесність, досягати успіхів у спортивних змаганнях. Суворий диктат стосовно творчої продуктивності (написання монографій, видавання підручників, необхідність обов’язкового виходу в чіткі терміни різного роду праць, редакційні строки їх друкування, готування та захист дисертацій, участь у наукових конференціях, симпозіумах різних рівнів, вимоги до діяльності вчених і спеціалізованих рад) зумовлює вкрай вузькі рамки для інших особистісних виявів. Ні про яку гармонійну єдність у різноманітності духу, душі, тіла не йдеться. Плідних талановитих мислителів, уславлених чудовою науковою та філософською інтуїцією, і людей, які мають красиве тіло, досягають спортивних перемог, розведено на два віддалені один від одного полюси. Гарні тіла віддані на загальне замилування, ними насолоджуються під час споглядання на різних конкурсах краси, дефіле моделей в ультрасучасних вбраннях, різних фотосесіях, спортивних змаганнях, у блиску софітів на тріумфальних нагородженнях переможців.

Продовження наукової статті на другій сторінкіПродовження статті на другій сторінці.

 

 


анимационный коллаж на тему современной культуры и гармонии

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ушанування незрівнянного інтелекту, світових відкриттів здійснюється в кращому разі за допомогою скромних премій, наукових ступенів і грантів. Щорічні конкурси «Міс світу», олімпійські ігри світового масштабу і скромна констатація переможців «Нобелівки» — яскраві вияви дедалі більшої полярності, протиставленості ідеалу чарівної тілесності і тонкого продуктивного розуму, рафінованої мислеціності, концептотворчості. Характерно, що значно менша частина представників молодого покоління орієнтується в житті на інтелектуальне підкорювання філософських і наукових вершин, більша — на тріумфальні перемоги, загальну увагу від «блиску» власної тілесності. Це відбувається на основі цілеспрямованого викохування потреби егоцентричних натур відчувати захват інших від постійного милування їхніми юними тілами. Закономірна думка «А що буде потім, після юнацьких успіхів і перемог?» у цьому віці ще не тривожить. Здається, що тіло буде юним вічно, зрілість і старість не настануть, життя успішно й щасливо облаштується завдяки самій лише красі. Невдалий варіант абсолютно не передбачається.
Звідси вже сформовані моделі буття: загальна відкритість способу життя «зірок тіла» з їхнім часто «полегшеним» інтелектом, обмеженою ерудицією, підпорядкованістю кітчу — і майже повне забуття, ігнорування творчої лабораторії дослідників таємниць Всесвіту, природи, суспільства та людини. Необхідний порівняно невеликий життєвий термін, щоб миттєво «заблищати» принадами тіла, і складний кількадесятирічний пошук у відкритті якоїсь частки наукової чи філософської великої істини. Причому спостерігаємо разючу відсутність інтересу до способу життя мислителів, учених, мудреців і їхнього досвіду вдосконалювання власного інтелекту, принципів буття, моральних якостей. При цьому ЗМІ всіх рівнів постійно й цілеспрямовано формують нездоровий обивательський ажіотаж для утворення «божевільних юрб» фанатів — супроводу моделей, спортсменів, зовні привабливих артистів.
Абетковою істиною вже стали відомості про те, що люди з вищою освітою живуть довше, продуктивніше долають соціальні й особисті негативи, частіше відчувають задоволення від результатів прожитих років, більшою мірою наділені відчуттям щастя, розмаїтості радощів існування. Дослідження життя 2,5 тисяч осіб протягом кількох років (США, 2008 р.) показали, що люди, чия діяльність вимагає постійного напружування розумових здібностей і систематичного виявляння того, що нині йменується «креативом», мають кращі показники здоров’я за всіма параметрами, виглядають на 6–7 років молодшими від своїх однолітків, не обтяжених високим інтелектом. Ті, хто не шукає творчого напряму у своєму бутті, за умов трагічної недосконалості соціального життя частіше потрапляють під владу депресій, деструктиву, примітивізму, алкоголізму та наркоманії. Загальна атмосфера фанатичного схиляння перед красою тіла й успішною спортивністю, постійно відтворювана в усьому світі, призводить до драматичних особистісних деформацій, власне, до утворення псевдо- й антиідеалів у суспільстві. Соціальні преференції шанувальників тілесної краси й тілесної конгруентності нівелюють атмосферу креативу, створювану творчо продуктивними особистостями, які збагачують світ науковими та філософськими відкриттями. У соціумі не спостерігаються тенденції мікшувати контрасти. Понад те, розпач від соціальної незатребуваності інтелектуалів об’єктивно зростає щороку. Людство запізно прийшло до усвідомлення необхідності вивчати себе. Проблеми, що виникають на цьому важкому шляху, постійно даються взнаки. «Білі плями» в науках про людину драматично формують суспільну недосконалість, численні дисонанси, переважання антиінтелектуалізму. Інтелектуальна витонченість найчастіше не цікава й не викликає потреби в ній у масах.
Для поглиблення аргументів на користь нашої позиції розгляньмо ще один аспект у схемі краса — людина — суспільство [4; 173].
У всі часи були і є окремі люди, які тонко відчувають значущість своєї краси та вміють використовувати її вплив задля власних інтересів. Декотрі з них — її раби. Перебільшення її ролі придушує в них прагнення до самопізнання, самовдосконалення. Абсолютизуючи роль своєї вроди, подібні люди ігнорують і нехтують нагальну потребу дальшого інтелектуального та духовного саморозвитку. Вони сподіваються на те, що за допомогою своїх чарів зможуть порозв’язувати всі життєві проблеми. І, відповідно, прагнуть використовувати свою привабливість у кар’єрному зростанні, особистісному самоствердженні [6; 173]. Ці люди частіше обирають професії з розрахунком на соціальну значущість своєї краси (актори, секретарки, моделі, особи супроводу та ін.), покладаючи надії на «ефект Попелюшки». Невеликою мірою це справджується. Гарненькі дівчата початку XXI століття вже не хочуть бути повіями (як це було масово в 90-ті роки на пострадянському просторі, що констатували численні соціологічні дослідження). Вони сподіваються підкорити світ своєю зовнішньою чарівністю, що, проте, вдається одній із мільйонів претенденток. Працює ціла індустрія спекулятивного використання краси, поміж іншого й дитячої. Найчастіше це подають як розвиток юних талантів. Але в процесі їх формування діти через великі навантаження не мають можливостей здобувати глибокі, різноманітні знання, виховувати в собі спрагу до інтелектуального пошуку, формувати гармонійний світогляд. Експлуатація власної вродливості й надання можливості ще більше її експлуатувати іншим зрештою обертається серйозними життєвими розчаруваннями та невдоволеністю. Оскільки головне в житті знехтуване, однобічний розвиток не дасть у майбутньому задоволення [2; 127, 128].

Продовження наукової статті на другій сторінкіЗакінчення нукової статті на останній сторінці.

 

 


Застаквко к научной статье про альтернативу гармонии

 

 

 

 

Потреба краси за своєю суттю не є визначальною, основною в людей. Та й час виблискування краси короткий. З віком вона швидко зникає, цілковито втрачається, нівелюється. Врода часто перетворюється на свою повну протилежність, дивуючи відсутністю будь-якого сліду колишньої привабливості.
Необхідно зважати, що оцінки краси відрізняються в несхожих культурах і в різних народів [4; 162, 163]. Те, що вважається красивим на Заході, може бути неприйнятним на Сході, і навпаки. Наприклад, на Сході гість після смачного обіду повинен відригнути на втіху господарям і на знак вдячності за смачне частування. Інакше хазяїн почуватиметься ображеним, буде збентежений тим, що гість недостатньо нагодований чи пригощання не припало до смаку. На Заході це неприпустима річ, така поведінка буде розцінена як невихованість, негарний учинок і образа господарів. Тип краси так само не ідентичний. Західна красуня може бути не сприйнята за таку на Сході. Вродливиця з африканського племені не буде естетичним зразком для жителів західних столиць. Це не означає, що вона об’єктивно негарна. Її краса оцінюється за іншими канонами, іншими національними пріоритетами. Тобто єдиного свята величної краси, спільного еталона для всіх народів світу не існує. Що для одних неперевершеність, інших не надихає. Краса нерівнозначна не тільки для народів, але й для історичних епох. Та й у межах однієї епохи її можуть сприймати по-різному залежно від багатьох суспільних регуляцій: соціальних, ідеологічних, національних, культурних і культурологічних.
До того ж, тепер тенденційно, з розрахунком формуються еталони краси. Вони міняються через кожні п’ять–десять років. І завжди знаходяться люди, чия зовнішність відповідає цим взірцям. У гонитві за ними люди відволікаються від серйозних соціальних проблем, аналізу суті суспільних відносин і високого призначення свого життя. Штучне перебільшення значущості краси — ідеологічно виправданий маневр. Він давав і дає свої плоди і в ХХ, і в ХХІ століттях. Сучасні психологи відзначають, що дедалі більше людей (переважно 18–35 років) небезпечно узалежнюються від краси. На позначення цього явища навіть запроваджено термін «б’ютіадикція», виявлені форми: «анорексія» (прагнення стати стрункішим) і «танорексія» (абсолютизація засмаги). Такі люди витрачають великі кошти в салонах краси, але це не розв’язує їхніх внутрішніх проблем. Низька самооцінка не підвищується, внутрішній світ не вдосконалюється й не збагачується. Їх палить нав’язливе прагнення уваги. Вони хочуть бути дуже естетично «просунутими», що в психологів позначається терміном «інфантерибль». Імідж як прискорювач їхнього кар’єрного зростання й процвітання став їхнім богом. Понад те, підвищене прагнення захоплених поглядів зіграло з багатьма з них підступний жарт. Тиражовані в ЗМІ фотографії красунь і код 90-60-90 змушують орієнтуватися на модну худорбу. Світ жахнувся, бо мусив констатувати не одну смерть юних шанувальниць суперкраси. А в кращому, не смертельному варіанті проблеми в них наростали, збільшувались і вже вимагали стаціонарного лікування в психіатрів. Без сумніву, люди воліють іти легшим шляхом — поліпшувати свою зовнішність, а не вдосконалювати внутрішній світ, що є значно складнішою та кропіткішою справою. Проводячи велику кількість часу в саунах, тренажерних залах, спа-кабінетах, косметичних салонах, без особливої потреби використовуючи косметичну хірургію, вони забули шляхи до музеїв, бібліотек, які, за визначенням Борхеса, втілюють рай на землі і багато в чому дають можливість людині особистісно реалізуватися.
Таким чином, відсутність самодостатності, високих вимог до свого внутрішнього світу не заповнюється зовнішньою привабливістю. Внутрішня краса автоматично не зростає, гармонія внутрішнього і зовнішнього не з’являється. І людина приречена на ще більшу спустошеність, а далі — на глибокі розчарування. Порівняння з ідолами не приносить жаданого щастя, втіхи від повноцінності життя та плідної потрібності. Соціально-рольова обмеженість, підвищена зосередженість на любові до себе або наполегливих спробах організувати цю любов призводять до протилежного результату — нижчої самооцінки і ще сильніших ударів загальної байдужості [5; 289]. Зрештою зростає ризик визнати себе цілковитим невдахою в житті. Необхідно враховувати, що влада стереотипних оцінок, які походять від рівняння на ідолів, по-різному діє в чоловіків і жінок. Якщо в чоловіків самооцінка здебільшого залежить від рівня життєвих досягнень і ділової успішності, то в жінок — від зовнішніх параметрів: навіть якщо люди навколо позитивно оцінюють зовнішність особи, вважають її гарною, вона може сама, перейнята сумнівами різного роду, відносити себе до непривабливих.
Стурбованість діячів модного бізнесу нововиниклою епідемією естетичної нерозважливості, зростанням кількості хвороб і смертей від анорексії й танорексії змусила їх змінити вимоги до параметрів краси та почати формувати більш прийнятний для здоров’я еталон. Психологи також інтенсивно стали пропагувати любов до свого тіла незалежно від його показників у сантиметрах і кілограмах. Але це все ланки одного ідеологічного ланцюга, де поняттям краси маніпулюють на догоду моменту, фактично перетворюючи її на товар і девальвуючи сутнісні показники людського життя.
Проте є люди, які взагалі можуть обходитися без краси, не потребуючи її, вважаючи її надмірністю, що обтяжує життя, і схильні до доволі суворого естетичного аскетизму. Вони індиферентні до краси, бо не в змозі усвідомити її психологічну значущість. Таке емоційне зубожіння та культурологічна безграмотність визначаються недоліками виховання, низьким естетичним рівнем середовища й загальним попсово-кітчевим станом масової культури, декларативним насаджуванням невігластва та безкультур’я.
На противагу цьому відомі факти, про які неодноразово повідомляла преса: вразливі перед красою люди впадають в естетичний шок від тривалого спілкування з нею в музеях Італії. Спостерігаються й розчарування від незустрічей із прекрасним, що відображуються навіть на фізичному самопочутті. Наприклад, деяких японців у важкому стані транспортували додому літаками в результаті нездійснених зустрічей із красою в Парижі. Підготовані рекламою, вони очікували захвату, а зустріли занедбаність і відсутність вишуканості.
На завершення можна сказати, що планка, піднята Ф. М. Достоєвським, який стверджував, що «світ порятує краса», висока, ми її ще не досягли. Утопізуючи роль краси, великий гуманіст не акцентував уваги на тому, що її перетворювальна функція виявляється доволі пунктирно. Вона має бути пов’язана з творчою сутністю людини, її пасіонарністю, альтруїзмом, а ці риси належать обраним і є рідкісними для суспільства. Та й саме суспільство не надто перейняте справжніми, а не ідеологічними закономірностями краси, якщо не розв’язані загальні матеріально-економічні, соціальні та політичні суперечності.
Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що ідеал дитинства людства про єдність краси розумової і тілесної для мудреців певною мірою втілився в їхньому житті. Великий Піфагор — учасник і переможець змагань із боїв навкулачки, відзначений лавровим вінком. Володарями нагород за спортивні успіхи були філософ Сократ, трагіки Софокл і Еврипід. Замолоду в Істмійських іграх брав участь Платон. Спорт у греків був показником моральної досконалості. Перемогу в змаганнях насамперед розглядали як моральний тріумф у подоланні не тільки суперників, але й самого себе. Змагальність і в спорті, і в усіх видах мистецтва була характерною рисою давньогрецького побуту, світоглядом і способом життя того народу. За переказом, Піфагор сформулював термін «філософія» на трибуні стадіону, де захоплювався спортивними успіхами молодих, милувався їхніми прекрасними тілами, відчував захват від граційності їхніх рухів. У цей момент Піфагор усвідомив необхідність формування не тільки естетичної та етичної гармонії, але й інтелектуальної асоціативності.
Філософський спосіб життя об’єктивно вимагає співмірності в багатоаспектних особистісних виявах, для того щоб усебічно охопити людську сутність. Рівень цієї гармонії, проголошений великими філософами давнини, дуже високий. Співвідношення виявлених ними компонентів ідеалу грубо порушене ускладненням процесів сучасного суспільно-громадського життя. Такий ідеал на нинішньому етапі буття людства нереальний. Краса й інтелект як його складники полярно роз’єднані та вимагають для свого проявлення тривалого професійного готування. Кожний із них набув своєї траєкторії розвитку, специфіку кожного взяли на озброєння ідеології, у результаті чого сталась істотна деформація обох цих вагомих категорій.

можуть сприймати по-різному залежно від багатьох суспільних регуляцій: соціальних, ідеологічних, національних, культурних і культурологічних.


Література
Григорьян Б. Т. Человек. Его положение и призвание в современном мире [Текст] / Б. Т. Григорьян. — М. : Мысль, 1986. — 224 с.
Емельянов В. В. Философская культура молодого специалиста [Текст] / В. В. Емельянов, П. С. Никитин. — М. : Высшая шк., 1987. — 135 с.
Косяк В. А. Эпистемология человеческой телесности [Текст] / В. А. Косяк. — Сумы : Университетская книга, 2002. — 362 с.
Крюковский Н. И. Человек прекрасный [Текст] / Н. И. Крюковский. — Минск : Изд-во БГУ, 1983. — 302 с.
Малес Л. Соблазн [Текст] / Л. Малес // Постмодерн : новая магическая эпоха 2. Трансформация гендера : сб. статей / под ред. проф. Л. Г. Ионина. — Харьков : Изд. центр ХНУ им. В. Н. Каразина, 2003. — 353 с.
Романенко С. Многомерность и множественность личностных планов в ситуации постмодерна [Текст] / С. Романенко // Постмодерн : новая магическая эпоха : сб. статей / под ред. проф. Л. Г. Ионина. — Харьков : Изд. центр ХНУ им. В. Н. Каразина, 2002. — 247 с.

На позначення цього явища навіть запроваджено термін «б’ютіадикція»- отрывок переписки из Интернета вместо эпилога:

- Почему тебя вчера не было в сети?
- Я была занята!
- А я тебя ждал...
- Да лучше бы ты меня у подъезда с шоколадкой ждал,

а не у компьютера!

Продовження наукової статті на другій сторінкі

Дуже цікаво буде читати Ваші коментарі.

Comments:

 

bengal cat


Авторизация

Мы рады Вас видеть на нашем сайте

До новых встреч!

Может быть интересным:


orjinal elektronik sigara joyetech evic vt joyetech dunyasi